Для бізнесів, які керують інтелектуальною власністю в Європі, поле бою часто змінюється ще до винесення остаточного вердикту. Нещодавній правовий розвиток щодо взаємодії між національними судами з питань порушення прав та Європейським відомством з інтелектуальної власності (EUIPO) свідчить про те, що процесуальна стратегія може бути такою ж вирішальною, як і матеріальне право. Ключове питання просте, але вагоме: якщо відповідач у справі про порушення прав на торговельну марку ЄС не оскаржує дійсність знака позивача одразу, чи втрачає він право зробити це пізніше?
Відповідь, згідно з нещодавніми правовими висновками, схоже, негативна. Таке тлумачення кардинально змінює підхід компаній до моніторингу торговельних марок та їх захисту, перетворюючи технічний процесуальний нюанс на значний стратегічний інструмент.
Подвійний шлях для оскарження дійсності
Згідно з Регламентом про європейську торговельну марку (EUTMR), відповідач у справі про порушення прав має два окремих шляхи для оскарження дійсності протилежної торговельної марки: подати зустрічний позов у національному суді, який розглядає справу про порушення, або подати заяву про визнання недійсності безпосередньо до EUIPO.
Складність виникає, коли відповідач вирішує не подавати зустрічний позов. Чи означає це мовчання відмову від права оскаржити дійсність знака через EUIPO?
У справі C-392/25, що стосується винних брендів Bodegas Sanviver та Bodegas Vega Sicilia, Генеральний адвокат висловив думку, що двері залишаються відкритими. Обґрунтування ґрунтується на тексті самого регламенту. EUTMR передбачає два паралельні механізми оскарження дійсності, але не містить прямої вказівки на те, що порушення справи про порушення закриває шлях до EUIPO. На відміну від деяких національних законів, наприклад, в Іспанії, які прямо вимагають від відповідачів оскаржувати дійсність через зустрічний позов після початку судового процесу, законодавство ЄС не містить такої конкретної заборони.
Отже, відповідач може подати заяву про визнання недійсності до EUIPO на пізньому етапі провадження у справі про порушення. Це не просто теоретична можливість — вона має силу зупинити весь судовий процес.
Сила зупинення
Найважливішим наслідком такого тлумачення є потенціал для нескінченних затримок. Коли заява про визнання недійсності подається до EUIPO, стаття 132(1) EUTMR зазвичай вимагає від національного суду зупинити (призупинити) провадження у справі про порушення до вирішення питання про дійсність.
Це створює нестабільну ситуацію для правовласників. Відповідач, який очікує програшу у справі про порушення, може спочатку не боротися в суді. Натомість він може дозволити справі продовжуватися, а потім подати заяву про визнання недійсності до EUIPO. У разі успіху торговельна марка може бути визнана недійсною, що зробить позов про порушення безпредметним.
Терміни цього процесу значні. Рішення EUIPO може бути оскаржене до Апеляційної палати EUIPO, потім до Загального суду, і потенційно до Суду Європейського Союзу. Цей багатоступеневий апеляційний процес може тривати кілька років. Протягом цього часу національне провадження у справі про порушення залишається в підвішеному стані. Для бізнесу, який намагається захистити свій бренд або усунути конкурента з ринку, така затримка може бути комерційно руйнівною, незалежно від кінцевого результату.
Стратегічні наслідки для бізнесу
Розбіжність між законодавством ЄС та певними національними правовими системами виявляє критичну прогалину в процесуальній координації. Хоча деякі юрисдикції вимагають концентрованого судового розгляду для забезпечення ефективності, рамки ЄС дозволяють паралельні, роздроблені провадження. Така гнучкість вигідна відповідачам, надаючи їм варіанти, але вона створює невизначеність для правовласників.
Моніторинг торговельних марок має бути проактивним, а не реактивним
Традиційний пошук торговельних марок часто зосереджується на виявленні нових заявок, що імітують ваш бренд. Однак ця справа підкреслює, що моніторинг торговельних марок також повинен відстежувати наявні правові виклики проти вашого портфеля. Якщо конкурент активно судиться з вами в національних судах і одночасно подає заяви про визнання недійсності до EUIPO, ви стикаєтеся зі скоординованою атакою, спрямованою на затримку рішення та виснаження ресурсів.
Бізнеси не можуть вважати, що перемога у справі про порушення захистить дійсність їхньої торговельної марки назавжди. Дійсна реєстрація торговельної марки не застрахована від оскарження, навіть через роки після завершення судового процесу.
Виняток "особливих підстав"
Регламент все ж таки передбачає певний захист від тактик чистого затягування. Суди можуть продовжити провадження без зупинення, якщо існують "особливі підстави" для цього. Генеральний адвокат зазначає, що це може включати докази того, що заява до EUIPO є частиною стратегії, спрямованої виключно на затримку провадження у справі про порушення.
Однак довести такий намір складно. Поріг того, що вважається "особливою підставою", як очікується, буде тлумачитися вузько, щоб зберегти право відповідача обирати судовий форум. Це означає, що навіть слабкі заяви про визнання недійсності можуть успішно зупинити провадження щодо захисту прав.
Навігація в новій реальності
Майбутнє рішення Суду Європейського Союзу прояснить, чи залишається цей процесуальний вибір доступним для відповідачів. Якщо це буде підтверджено, це сигналізує про зміну стратегічного ландшафту в судовому процесі щодо торговельних марок ЄС.
Для менеджерів з інтелектуальної власності висновок очевидний: швидкість і точність більше не є достатніми. Стратегія судового процесу тепер повинна враховувати ризик паралельних проваджень щодо дійсності, які можуть на невизначений термін заморозити зусилля щодо захисту прав. Компаніям слід розглянути можливість структурування захисту свого портфеля та бюджетів на судові процеси так, щоб витримувати тривалі процесуальні баталії, а не лише суттєві правові аргументи. Можливість оскаржити торговельну марку у будь-який час до остаточного рішення — це потужний інструмент, який конкуренти все частіше використовуватимуть у складних комерційних спорах.